Інвестиції у фондовий ринок часто подаються як доступне та легке заняття, яке може стати своєрідним хобі. Уявлення про те, що для успішного інвестування достатньо витрачати всього кілька годин на місяць, вигідне фінансовій індустрії: блогерам, брокерам та авторам курсів. Проте реальність значно складніша.
Василь Матій, СЕО та співзасновник Smart Family Office, старший венчурний партнер Toloka.vc, розповідає, чому стокпікінг (вибір окремих акцій) вимагає глибоких знань, значних часових витрат та часто не виправдовує очікувань інвесторів.
На фондовому ринку існує поширений міф, що інвестиції в акції можуть бути як хобі, а для підтримання портфеля в акціях достатньо всього декілька годин на місяць. Цей міф дуже вигідний Волл-Стріт та всій фінансовій індустрії – від фінансових блогерів та авторів курсів до брокерів, які заробляють на комісіях від угод. Адже інвестор, який обирає акції, споживає багато інформації, аналітики, вивчає фундаментальний та технічний аналіз, частіше відкриває та закриває угоди та забезпечує дохід всій індустрії. Але, на жаль, зазвичай власним коштом.
За даними S&P Dow Jones Indices, лише 22% акцій S&P 500 принесли вищу дохідність, ніж сам індекс з 2000 по 2020 рік. За цей період дослідження індекс S&P 500 зріс на 322%, тоді як кожна окрема акція зросла в середньому лише на 63%.
Щоб намагатися обігнати ринок, здійснюючи стокпікінг, і щоб це мало раціональний характер, а не було просто гемблінгом, потрібні глибокі компетенції та інвестиція великої кількості часу. Необхідно розбиратися в макроекономіці, взаємозалежності монетарних умов, інфляції та оцінки компаній. Відстежувати економічні індикатори та умови ведення бізнесу в цільових регіонах. Розбиратися в бізнесі, в який плануємо інвестувати. Розуміти складову постійних та змінних витрат, значення та роль технологій та патентів, які використовуються, залежність бізнесу від макроумов та економічних циклів.
Добре розбиратися у звітності компаній та аналізувати її кожного кварталу (а це може бути до декілька десятків сторінок технічного англомовного тексту), переслуховувати квартальні та річні конференції з менеджментом компанії та будувати на базі всієї цієї інформації математичні моделі, які дисконтують фінансові показники компанії та оцінюють прогнозований прибуток на одну акцію в майбутньому. Вже після цього вивчати аналізи інших аналітиків та їх моделі, дивитися, які фактори враховують вони, критично повертатися до власної та вносити за необхідності зміни. Також все вищезазначене стосується не тільки компанії, в яку ми збираємося інвестувати, а й всіх конкурентів. Адже, якщо проґавити важливий патент чи інформацію конкурента, які в перспективі дозволять відвоювати відчутну долю ринку, можна піймати падіння ціни акції на 30-50%.
І нарешті, коли ми вирішили, що саме купувати та по якій ціні, необхідні знання та розуміння, як користуватися опціонами, щоб придбати акції компанії вигідніше з опціонною премією, а також мінімальний капітал, якого достатньо з врахуванням диверсифікації для купівлі 100 акцій компанії.
Погодьтеся, не так просто, як могло здаватися. Вся індустрія влаштована саме так, щоб спонукати нас купувати окремі компанії. Що ж тоді робити? Дуже часто купити всі 500 акцій у вигляді ETF буде значно вигідніше, ніж намагатися впіймати ті 22%, які показують кращий результат, ніж ринок. Як писав легендарний засновник Vanguard Group Джон Богл: «Купуйте стіг сіна, а не голку». Але також варто пам’ятати про географічну диверсифікацію та не зациклюватися тільки на ринку США. Адже, як я недавно писав, там теж траплялися темні часи.
Ще одна проблема полягає в тому, що наш мозок та психологія теж не на нашій стороні. Як показує практика, довгостроково дисципліновано інвестувати в ETF вдається далеко не всім. Рано чи пізно інвесторам хочеться перевірити свої гіпотези та припущення. Тому ідея основного портфеля (де 90% активів в ETF) та 10% фанового експериментального виглядає найбільш довгостроково життєстійкою та оптимальною.
Які ваші думки на цю тему? Буду радий подискутувати в коментарях.