Світові ланцюги постачання переживають масштабну трансформацію, головним драйвером якої стала географічна концентрація видобутку та переробки критичних мінералів. Китай утримує домінуючі позиції у видобутку та глибокій переробці ключових ресурсів, що робить його стратегічним гравцем у світовій економіці. США, зі свого боку, активно впроваджують програми підтримки власного видобутку та технологічного розвитку, намагаючись зменшити залежність від імпорту.
Фінансист Єгор Перелигін аналізує, як зміни у видобутку рідкісних металів та технологічних ресурсів впливають на глобальну конкуренцію, які виклики стоять перед Європою та яке місце в цьому процесі може зайняти Україна.
Диверсифікація ризиків географічної концентрації виробництва та постачання — головний драйвер перебудови світових ланцюгів постачання. Видобуток, переробка та виробництво, зосереджені в окремих країнах, створюють значні ризики для імпортерів, які змушені втілювати комплексні програми зниження залежності.
Я мав двогодинну розмову з представниками одного впливового європейського видання, де ми обговорювали ці питання. Приємно було спілкуватися англійською та французькою мовами, що навіяло певну ностальгію за університетськими часами. Ми живемо в історичний період, коли Україна може не лише впливати на глобальні процеси, а й стати їхнім активним учасником.
Для мене особливо важливим є питання реіндустріалізації України та її інтеграції у світові ланцюги постачання критичних мінералів. Однак для цього необхідно розуміти загальний геополітичний контекст.
Коли залежність від однієї країни стає ризиком для всього світу
Якщо видобуток, переробка та виробництво критичних мінералів зосереджені в одній країні, імпортери опиняються в умовах обмеженого вибору, що змушує їх запроваджувати комплексні програми зниження ризиків. Один-єдиний «point of failure» у ланцюгах постачання є серйозним викликом. Більше того, можливість використання цих ланцюгів як засобу впливу або навіть економічної зброї окремими державами є додатковим фактором загрози.
Зупинимось на тому, в якому середовищі ми перебуваємо, і спробуємо зрозуміти мотиви поведінки Китаю та США. Позиції країни у світових ланцюгах постачання та потенційні «input constraints» (обмеження у доступі до ключових ресурсів) безпосередньо впливають на промислову та економічну політику, а в кінцевому підсумку – на всю зовнішню політику.
Китай контролює:
- Третину світового видобутку титановмісної сировини та майже 70% виробництва титанової губки.
- Майже 50% світових виробничих потужностей з випуску TiO₂-пігменту.
- Понад 60% видобутку рідкоземельних елементів (Rare-earth Elements) та 85-87% їхньої переробки.
- 100% світових потужностей із сепарації важких рідкоземельних елементів.
- 90% світового виробництва постійних магнітів NdFeB.
- 98% світових потужностей із виробництва анодів та 90% катодів.
- Більше 60% глобального обсягу переробки літію.
Завдяки китайському капіталу та технологіям (RKEF та HPAL), Індонезія побудувала нікелевий кластер. Китай також займає лідируючі позиції у переробці рідкісних металів (вольфрам, германій, галій, телур, молібден, бісмут, індій) та не соромиться використовувати експортний контроль і широкий спектр інструментів державної підтримки.
США залежать від імпорту:
- 15 мінеральних продуктів повністю імпортуються.
- Ще 19 мінеральних продуктів – на рівні 75% і вище.
- У 2024 році чистий імпорт переробленої мінеральної сировини становив 77 млрд доларів (імпорт – 178 млрд доларів, експорт – 101 млрд доларів).
За даними Геологічної служби США, внутрішнє виробництво переробленої мінеральної сировини у 2024 році досягло 900 млрд доларів, а у виробничому ланцюзі переробки та промислового виробництва ця цифра зросла до 4,08 трлн доларів США.
США активно впроваджують законодавчі ініціативи, програми фінансування стратегічних секторів економіки та стимулювання критично важливих сировинних проєктів. Також вони застосовують експортний контроль, щоб обмежити доступ конкурентів до високотехнологічних напівпровідникових технологій.
Очікувані зміни у світовій економіці
У найближчі роки можемо спостерігати такі ключові процеси:
- Фрагментація ланцюгів постачання. Глобалізація поступається місцем протекціонізму та регіональній інтеграції виробництва.
- США знижуватимуть залежність від імпорту. Буде розширене фінансування стратегічних проєктів, зокрема у сферах видобутку рідкоземельних елементів, виробництва перманентних магнітів, титанових сплавів для ВПК та аерокосмічного сектору.
- Китай розширюватиме експортний контроль. Нові обмеження можуть стосуватися рідкісних металів, літію та технологій його переробки.
- Європа змушена буде активізувати реіндустріалізацію. Відновлення виробничих ланцюгів та повернення до атомної енергетики стануть головними викликами наступного десятиліття.
Яка роль України у цих глобальних змінах?
Україна має унікальне вікно можливостей для інтеграції у світові виробничі процеси:
- Значна ресурсна база та кваліфіковані спеціалісти.
- Логістична зручність та географічна близькість до європейських ринків.
- Потенціал розвитку технопарків та глибокої переробки.
Проте для цього необхідно вирішити ряд критичних питань: доступ до довгострокового фінансового ресурсу, розвиток інфраструктури та конкурентоспроможність у собівартості виробництва. Якщо обрати правильну стратегію, Україна зможе зайняти своє місце у світовому ланцюгу доданої вартості, а не лише залишатися постачальником сировини.
Зараз ми маємо історичний шанс, і те, як ми його використаємо, визначить наше місце у глобальній економіці.