В умовах загострення торговельного тиску з боку США Індія опиняється перед складним вибором. Лібералізація економіки, технологічне партнерство та просування іноземних брендів, як-от Tesla чи Amazon, мають свої плюси. Проте коли мова йде про базові речі — їжу та паливо — поступки можуть мати довготривалі наслідки для мільярдної країни. Як адміністрація Моді балансує між політичними реаліями, сільським господарством і стратегічною автономією — аналізують міжнародні експерти.
Далі видання Business передає думку фінансиста Енді Мукердж про необхідність збереження стратегічної обережності Індії, яку було опубліковано в Bloomberg.
Від демонтажу протекціоністської «інспекційної системи», до зниження мит на автомобілі Tesla та рівного ставлення до Amazon і Walmart нарівні з місцевими рітейлерами — Індія стикається з тиском на багатьох фронтах у своїх торговельних переговорах зі США.
Попри те, що поступки в деяких сферах можуть бути вигідними для індійців, найгострішими питаннями залишаються продовольство і паливо.
Візьмемо, наприклад, домішування етанолу до бензину. Протягом останніх 25 років Нью-Делі моделював свою міжміську транспортну систему за прикладом США — зосередившись на автомагістралях, а не на залізниці. Щоб зменшити забруднення та залежність від імпортних викопних палив, уряд запровадив обов’язкове додавання 20% біоетанолу до бензину.
Але ця програма має і третю, політично важливу мету: підвищення доходів місцевих фермерів завдяки створенню ринку для надлишків сільгосппродукції. Саме тут і виникає конфлікт інтересів. Американським фермерам дозволено продавати до Індії кукурудзяний етанол лише для промислового використання, але не для транспорту. Вашингтон вважає це несправедливим нетарифним бар’єром. У травні Bloomberg повідомив, що адміністрація прем’єра Нарендри Моді переглядає запит США щодо скасування обмежень.
Зрозуміло, чому відкриття швидкозростаючого ринку етанолу так важливе для президента США Дональда Трампа. Теоретично річний попит Індії у 10 мільярдів літрів міг би поглинути всю кукурудзу, вирощену в Індіані. Велика перемога в аграрному секторі була б корисною для Трампа на тлі торгівельної війни з Китаєм, яка практично закрила можливості експорту сорго з Канзасу і Техасу, що використовується як корм і для виробництва лікеру байцзю. Американські фермери також шукають нові ринки збуту кукурудзи на фоні зниження попиту в Китаї.
Трамп також загрожує індійським амбіціям у виробництві: він попередив Apple про 25% мито на iPhone, зібрані за межами США. Крім того, він підриває імідж Моді як сильного лідера, стверджуючи, що саме він допоміг досягти перемир’я між Індією та Пакистаном. Нью-Делі фактично не має вибору, окрім як бути поступливим, щоби укласти попередню угоду до дедлайну 9 липня та уникнути взаємного 26% мита.
Та коли йдеться про їжу та паливо, уряд Моді має діяти обережно.
Усередині країни біопаливо виробляють з кукурудзи, побитого рису, гнилих картоплин, цукрової тростини й патоки. Ці джерела дозволяють знизити викиди вуглецю на 30–40%. Тим часом індійські «зелені» компанії інвестують мільярди доларів у друге покоління біоетанолу: компанія AM Green з Хайдарабаду придбала фінську технологію, щоб отримувати паливо з бамбука, трави та відходів тростини. Домішування 2G-етанолу дозволяє скоротити CO₂ на 90%. До того ж, такі джерела не конкурують із продуктами харчування.
А от кукурудза — конкурує. На фоні низьких цін на нафту немає сенсу створювати нову залежність від імпортного етанолу, який знижуватиме прибутки місцевих фермерів. У відповідь вони вимагатимуть більших субсидій. А це — надто потужна електоральна група, щоб її ігнорувати. Фермери на півночі країни вже вимагають законодавчого закріплення мінімальних цін. Поки що уряд Моді тримається, але поступки Трампу можуть викликати нове невдоволення.
США також тиснуть на Індію з вимогою дозволити генетично модифіковані продукти — передусім кукурудзу та сою, два найбільші за обсягом експортні продукти США. Хоча Індія дозволила ГМ-бавовну ще понад 20 років тому, у сфері харчових культур досі діє заборона. Забезпечення продовольчої безпеки для 1,4 мільярда громадян — стратегічний пріоритет. Уряд не готовий передавати контроль транснаціональним виробникам насіння. Навіть локально розроблений сорт гірчиці, який отримав екологічне схвалення три роки тому, досі не виведено на ринок через юридичну невизначеність.
Втім, тут поступка може бути вигідною самій Індії. Населення вже споживає модифіковану сою та канолу через імпортовані рослинні олії. До того ж Китай — другий після США ринок насіння — вже затвердив чіткий план впровадження ГМ-культур. Індійські аграрні організації прагнуть іти тим самим шляхом. Підвищення врожайності могло б стабілізувати ціни на продукти й зменшити інфляційні очікування міських працівників. Це дозволило б стримувати зростання зарплат без зниження рівня життя. А індійське виробництво iPhone могло б залишатися конкурентоздатним — навіть попри загрозу американських мит.