У першому читанні за проєкт оновленого Цивільного кодексу проголосували 254 народні депутати. Основні ризики, які викликали обурення, стосуються обмеження прав та контролю над приватним життям.
Ще на етапі обговорення взимку 2026 року документ викликав різку критику в суспільстві. Частина ініціаторів згодом відкликала підписи, однак у квітні Верховна Рада все ж підтримала проєкт у першому читанні.
Попри те, що документ готували 7 років, прийняли його без правок, за одне голосування.
Велика кодифікація цивільного права: реформа чи міф про узаконення рейдерства
Оновлення Цивільного кодексу не є унікальним явищем. Більшість європейських країн періодично переглядають цивільні кодекси, адаптуючи їх до судової практики, цифрової економіки та нових моделей власності.
Йдеться не про “знищення чинної системи”, а про часткове оновлення:
- узгодження норм,
- усунення дублювань,
- спробу зробити право більш передбачуваним для бізнесу та громадян.
Проте, новий український Цивільний кодекс не сприйняли позитивно.
Ключові ризики нового Цивільного кодексу
Одним із найбільш обговорюваних пунктів стала тема недійсності договорів. У публічному просторі це подається як “перекладання тягаря доказування на добросовісну сторону”. Тепер в суду потрібно буде доводити дійсність договору, а не навпаки.
Найбільший суспільний резонанс викликала ідея захисту добросовісного набувача та інститут давності володіння. У публічних обговореннях це інтерпретується як механізм “узаконення самозахоплень”.
У спрощеному викладі його описують як механізм, за яким будь-яке захоплене майно автоматично стає власністю через 10 років. Норми щодо можливого вилучення майна також викликали емоційну реакцію у суспільстві.
Ще один дискусійний блок — посилення ролі державних реєстрів. У спрощеному викладі це виглядає як ситуація, де “помилка в записі автоматично забирає майно”. Водночас будь-який запис у реєстрі може бути оскаржений у судовому порядку, а держава несе відповідальність за помилки реєстраційних дій.
Заручини, розлучення та нова логіка сімейних процедур
Серед новацій — інститут заручин, який не створює юридичного обов’язку одруження, але може мати фінансові наслідки у разі розриву домовленостей.
Окрему увагу викликають зміни у процедурі розірвання шлюбу. Запропонована модель дозволяє оформлення розлучення через адміністративні органи або нотаріуса за згодою сторін, навіть за наявності дітей, за умови врегулювання батьківської відповідальності.
“У моєму розумінні, підставою для розірвання шлюбу має бути просто небажання людей бути в цьому шлюбі. Не менше, і не більше. А тепер, якщо законною підставою буде те що, я не можу народити дитину, то це, знову ж таки, просто бачення жінок, як об’єктів та інкубаторів, що є не по-людськи”, — активістка “Феміністичної майстерні” Анна Захаренкова.
Крім того, обговорюється запровадження періоду примирення, що, на думку критиків, може ускладнити швидке завершення конфліктних шлюбів і фактично затягнути юридичні процеси.
Батьківська відповідальність — нова концепція
Реформа змінює саму філософію сімейного права — замість традиційного підходу до “батьківських прав” пропонується модель “батьківської відповідальності”.
А саме зміщення акценту з прав батьків на їх обов’язки щодо дитини. Окремо закріплюється право дитини з 14 років самостійно звертатися до суду.
Одна з малопомітних, але потенційно резонансних тем у дискусії навколо оновлення цивільного законодавства — підхід до аліментів. Якщо раніше в суспільстві домінувала модель, де фінансовий обов’язок автоматично асоціювався переважно з чоловіком, то сучасна правова логіка поступово зміщується в бік оцінки реального матеріального становища обох батьків.
Доброзвичайність: правова категорія з високим рівнем невизначеності
Одним із найбільш суперечливих нововведень стала поява поняття “доброзвичайності” як критерію оцінки поведінки у цивільних відносинах.
Фактично йдеться про орієнтацію на суспільні уявлення про моральність. Так, одна й та сама ситуація може отримати різне трактування залежно від судді, регіону чи соціального контексту.