За даними Державна податкова служба України, за перший місяць року українці перерахували понад 1,7 млрд грн податку на нерухомість. На 16% більше, ніж торік за аналогічний період.
Регіони-лідери зі сплати податку на житло: дані ДПС
Географія надходжень відображає економічну карту країни. Найбільші податкові суми забезпечили регіони з високою концентрацією житла та комерційних площ:
- Київ — 382,1 млн грн;
- Київська область — 166,7 млн грн;
- Львівська область — 165,4 млн грн;
- Дніпропетровська область — 164,9 млн грн.
Фактично столиця надає п’яту частину всіх січневих надходжень. Таке співвідношення пояснюється не лише порівняно великою кількістю об’єктів, а і їх площею та вартістю. В більших містах частка житла, що перевищує пільгові норми, традиційно вища.
Загалом 131 000 власників нерухомості сплатили податок у січні, зробивши внесок у бюджети громад.
Хто повинен платити за нерухомість
Податок нараховується не на всю площу житла, а лише на ту, що перевищує встановлені ліміти. У 2026 році норми залишаються незмінними:
- квартири — понад 60 кв. м;
- будинки — понад 120 кв. м;
- якщо у власності є і квартира, і будинок — понад 180 кв. м сумарної площі.
Наприклад, власник квартири площею 85 кв. м сплачує податок лише за 25 кв. м перевищення.
Як формується сума податку на нерухомість
Ставку встановлюють місцеві ради. Показник може сягати 1,5% від мінімальної заробітної плати за кожен додатковий квадратний метр. Фінальне податкове навантаження залежить не тільки від площі об’єкта, а й від рішень визначеної громади.
У великих містах, де бюджети мають більші фінансові потреби, ставки наближаються до граничного рівня. У менших громадах вони можуть бути нижчими — як інструмент лояльності до платників.
Податок важливий для бюджету
Податок на нерухомість повністю зараховується до місцевих бюджетів. Для багатьох громад це одне з небагатьох стабільних джерел доходу, яке не залежить від дотацій з загального бюджету.
У структурі місцевих доходів платіж стає дедалі помітнішим, особливо для міст з активним житловим будівництвом та розвиненим ринком комерційної нерухомості.
Податки на нерухомість в країнах ЄС
У більшості європейських країн діє регулярний податок на нерухомість, який нараховується за сам факт володіння об’єктом. Його розмір формується на основі оціночної вартості, площі, призначення активу та місця розташування. Важливо, що в ЄС податкова політика щодо нерухомості децентралізована — ставки встановлюються на рівні муніципалітетів, що створює суттєві відмінності навіть у межах однієї країни.
Країни без щорічного податку
Скасування податку на нерухомість на Кіпрі створило передбачувану модель витрат для власників, особливо у сегменті курортного та інвестиційного житла. Для інвестора це означає більш прогнозовану дохідність у довгостроковому горизонті.
Мальта використовує схожу логіку. Відсутність щорічного податку зменшує тиск на власників і робить країну привабливою для інвесторів, орієнтованих на орендний дохід та збереження капіталу.
Південна Європа: помірні ставки
В Іспанії діє податок IBI, який встановлюється муніципалітетами та зазвичай коливається в межах 0,4%–1,3% від кадастрової вартості. Для інвестора ключовим фактором стає не лише країна, а конкретне місто, оскільки різниця у ставках може суттєво впливати на рентабельність.
Португалія застосовує податок IMI, що розраховується на основі податкової оцінки об’єкта. Ставки, як правило, варіюються від 0,3% до 0,8%. Місцеві органи влади можуть надавати тимчасові податкові пільги, зокрема для реконструйованих або історичних будівель.
Складні податкові моделі: додаткові збори та ставки
У низці країн ЄС система оподаткування нерухомості є багаторівневою та більш витратною для власника.
В Греції податок ENFIA формується з базового та додаткового компонентів, що залежать від вартості активу, його характеристик та локації. Додаткові муніципальні збори можуть підвищувати сукупне податкове навантаження.
В Італії податок IMU зазвичай не застосовується до основного житла, але повною мірою поширюється на інвестиційну та другу нерухомість. Ставки визначаються місцевими органами влади.
У Франції власники сплачують податок на нерухомість, який щороку переглядається з урахуванням кадастрової вартості та місцевих коефіцієнтів. Для інвестиційних об’єктів податкове навантаження може бути відчутно вищим, ніж для основного житла, особливо у великих містах та туристичних зонах.
