Український кіберспорт пройшов шлях від підвальних клубів і локальних турнірів до великої сцени з мільйонами глядачів. Його розвиток розпочався ще наприкінці 1990-х — у комп’ютерних клубах, де перші LAN-змагання збирали по кілька десятків учасників. Сьогодні це вже цілком сформована індустрія, яка має власну інфраструктуру, освітні програми та інвестиційний потенціал.
Про те, як за два десятиліття український кіберспорт змінився від андеграунду до мейнстріму, розповів інвестор і новий очільник Української федерації кіберспорту (UESF) Максим Кріппа в інтерв’ю Forbes Ukraine (проєкту BrandVoice).
За словами бізнесмена, українська кіберспортивна сцена довгий час формувалася стихійно, без системної підтримки чи чітких правил гри. Попри це, саме ентузіасти заклали основу того, що сьогодні стало масштабною екосистемою. На початку 2000-х кіберспорт об’єднував невеликі спільноти гравців, а вже через двадцять років перетворився на окремий напрям індустрії розваг із багатомільйонним оборотом. За оцінками профільних медіа, у 2022 році обсяг ринку кіберспорту в Україні вимірювався десятками мільйонів доларів.
Перші успіхи і закріплення на світовій арені
Першим великим проривом для українських гравців стала “бронза” команди A-Gaming на World Cyber Games 2009 — досягнення, яке вперше заявило про Україну на міжнародному рівні. Уже у 2011 році Natus Vincere перемогла на легендарному турнірі The International з Dota 2, що стало моментом визнання країни в глобальному кіберспорті.
Поступово зростала і подієва інфраструктура: у 2017 році Київ прийняв PGL Kiev Major, довівши, що Україна готова приймати світові змагання. А у 2020 році кіберспорт отримав офіційний статус виду спорту — важливий етап у становленні галузі, який відкрив можливість співпраці з державними інституціями, федераціями та освітніми установами.
Нове керівництво UESF і системні зміни
У лютому 2025 року президентом Української федерації кіберспорту (UESF) став Максим Кріппа, відомий інвестор і підприємець. Його команда оголосила про оновлену стратегію розвитку — від студентських і шкільних ліг до програм для ветеранів війни та початківців, які лише знайомляться з дисциплінами.
Як пояснив Кріппа у Forbes Ukraine, федерація працює не лише над організацією турнірів, а й над створенням освітніх і тренувальних ініціатив. Серед них — лекторії, навчальні модулі для тренерів і суддів, воркшопи з організації турнірів, а також ком’юніті-події на базі університетів та коледжів. Такий підхід має вибудувати “довгу траєкторію” розвитку гравців — від першого знайомства з грою до участі у великих чемпіонатах.
Кіберспорт як елемент масової культури
Сьогодні кіберспорт в Україні — це не нішеве хобі, а частина сучасної молодіжної культури. Стрімінгові платформи, локальні арени, контент-мейкери та освітні партнери створюють спільну екосистему, у якій поєднуються розвага, навчання та командна взаємодія.
Медіа вже не обмежуються темами турнірів: дедалі частіше обговорюють цифрову грамотність, інклюзивність, розвиток навчальних програм і роль кіберспорту у формуванні soft skills серед молоді.
Подальші перспективи
Майбутнє українського кіберспорту залежить від стабільної подієвої інфраструктури, підготовки кадрів і підтримки молодіжних ініціатив. Важливо поєднувати масштабні турніри з розвитком місцевих аматорських змагань, шкільних кубків і відкритих тренувань. Саме багаторівнева структура дозволяє перетворити одноразові івенти на сталу екосистему, у якій ростуть гравці, коментатори, технічні спеціалісти й менеджери.
Україна вже пройшла шлях від підпільних клубів до визнаного центру кіберспортивної активності. Кадрові зміни в UESF і розширення освітніх програм свідчать про поступ від хаотичного розвитку до системної роботи. Як зазначає Максим Кріппа, головне завдання нині — зробити кіберспорт доступним, відкритим і професійно організованим. І саме це визначатиме, наскільки потужно Україна звучатиме на глобальній кіберспортивній арені найближчими роками.
